Гуцуляндія вам не Фінляндія. Крос-культурні нотатки з усмішкою

 

 

 

Коли занедужає хтось за Заході, —  його прагнуть поселити  в одномісну  лікарняну палату, у власній хаті відділити від власної сім’ї, аби не турбувати.

Східний менталітет інший.

Тут хворого турбують (від слова «турбота»).

Ліжко того, хто занедужав, ставлять в центрі кімнати, аби він знаходився в центрі уваги здорових членів родини. Аби хворого постійно ОТОЧУВАЛИ рідні.   

Цей приклад любив наводити засновник позитивної психотерапії професор Н. Пезешкіан. Він народився й до 21 року мешкав в Ірані, відтак переїхав до Німеччини, де прожив все своє життя. Перші роки в Західній Європі багато що дивувало й навіть спантеличувало етнічного іранця. Він зрозумів, що спілкуючись із людьми  різного походження (особливо консультуючи їх),  треба враховувати їхню ментальність, тобто застосовувати крос-культурний підхід.

Але спершу крос-культурну різницю треба виявити.

Розповім, що я виявила, живучи на Гуцульщині.

 

 

грає на сопілці

 

гуцул з дитиною

 

гуцул в киптарі

 

Потіштеся й повсміхайтеся разом зі мною!

 

 ЗА   СІРНИКАМИ

 

— О, ти так поправилася!!!

Жінки, що мешкають у місті, це – комплімент? Авжеж, щоб ви знали! В сільській місцевості це комплімент! Ця фраза промовляється з інтонацією захоплення й схвалення!

 

 

місто

 

хатка

 

Якщо в Києві сусідам по сходовій площадці щось було треба, вони  намагалися якомога стисліше викласти своє прохання. Перед смисловою фразою стояла хіба що фраза вибачення: «Перепрошую, що вас турбую, позичте, будь ласка, сірники – магазини вже зачинені…»

На Гуцульщині такий варіант є вкрай неввічливим. А що треба, аби позичити в сусідки сірники?

— Єк дужі, Марійко? А що діти пишуть?  Ви вже сіно згромадили? А отаву зробили? Йой, та ви чули, що Ганнусину корову громом вбило! ……………………………………………………………………………….

………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………..

Ось звичайний для цих місць випадок. Сусід до сусіда сірники пішов брати, а в того були гості. Мусив сісти з ними, почастуватися, чарку випити, і гостей, і сусіда «поважити розмовами». Лише  за кілька годин повернувся додому з сірниками.

А ви кажете Марті Ларні «За сірниками»!

У нас тут своя Європа.

Місцевого штибу. 😉

 

О, СОЛЕ, О, МАМА МІА!..

 

 

Коли  влітку після  рясних дощів, раптом виринає з-за хмар сонечко, а відтак заливає собою землю, з якою інтонацією ви промовляєте: «О, сонце!»?

Що в цьому вашому вигуку? Радість! Можна врешті вирватися на природу, відпружитися…

Гуцули в такому випадку той самий вигук промовляють заклопотано. Бо сонце – означає напруження, гаряча пора сінокосу. Покосити, обернути, згромадити – встигнути це зробити до чергового дощу, бо інакше сіно згниє й корівка його не захоче. Оця вередлива корівка вимагає від гуцула найліпшу (для відпочинку) пору віддавати їй.

Парадокс, але гуцул(ка) відпочиває хіба що під час дощу (та й то не завжди), а «верем’я» (погода) – не час для розваг.

 

в рамке туман649

 

 

корова в кружке

 

 

 

 ДЛЯ ЧОГО ПРАЦЮЄМО

 

 

Приїздила до нас в гості жінка, біженка з донецького регіону. Я поводила її горами й між іншим показала землі (пасовиська), які належать моїй подрузі та її чоловікові. «О, та вони пани!» — вигукнула жінка із нотками чи то заздрості, чи то осуду.

«Ні, вони трудяги!» — пояснила їй я. Бо на цих землях треба косити, обертати, громадити, аби нагодувати четверо корів, яких двічі на день треба доїти, молоко проціджувати, з нього робити сир, бринзу, сметану і продавати її туристам або пригощати таких гостей, як оце ви.

Гуцули завжди в роботі. Крім названої, вони збирають і продають (або переробляють) гриби і ягоди, майструють, шиють, вишивають, будують. Я в захваті від їх працьовитості. Коли б я так працювала (не згортаючи рук!), я б…

Отут і починається крос-культуральна розбіжність 😉  Я б на зароблені гроші продовжила б навчання, з’їздила б у далекі мандри (мене приваблює Аляска…), накупила б нових книг, наворочену фототехніку й пройшла б майстер-курс у відомих фотографів, які частенько приїздять до нас  на пленер. Одне слово, вклала б гроші в щось таке нематеріальне, що називається «культурний відпочинок».

В що вкладають тяжко зароблені гроші гуцули?  Авжеж, вони б мене не зрозуміли… Гуцули тяжко зароблені гроші вкладають в господарку, з розширенням якої будуть змушені працювати ще більше. Мають корову? Куплять дві. Мають город? Куплять мотоблок чи побудують теплицю. Все інше – розтринькування коштів.

Вони ходять в гори по афини (чорниці) і гогози (брусницю), а також в гриби (заготовки на зиму й  здають їх заготівельним конторам для поповнення бюджету), а я просто вештаюсь долинами й вершинами для нових вражень і задоволення.

Щоправда, наше село (киянка в третьому поколінні вже пише «наше село» — ха-ха) – туристична мекка.  Сільський зелений туризм – ще одна галузь, що дає гуцулам прибуток. Тож вони змушені застосовувати крос-культуральний підхід і, дивитись на нас, схиблених, через позитивну реінтерпритацію 🙂

Через наші дурні, пустопорожні вештання вони мають сякий-такий прибуток.

 

 

пастух

 

 

туристи7

 

 

 

ПРО ЧИТАННЯ Й ХРАМУВАННЯ

 

 

Якщо я запитаю у вас, які книжки ви прочитали за останній місяць, і ви зашарієтеся та знічено почнете виправдовуватися «та.. я… знаєте, багато роботи було і якось…», — ви точно міщук! У місті навіть ті, хто крім «Куховарської книги» нічого не читає, — не признається. Якось соромно не читати, авжеж?

Тут, в одному з сіл, від гуцулки я почула гонорове: «Я за своє життя жодної книжки не прочитала!!!». Інтонація, як «ці руки нічого не крали!».

Ба більше: «Ось у мене сусідка, в неї чоловік, двоє дітей, я заходжу до неї вечором, а вона сидить лаба на лабі (лапа на лапі), і газету читає, —   а шляк би тебе трафив!»

Тут «читати» означає «бити байдики» замість того, щоб ґаздувати.

Ухиляння від роботи не схвалюється.

Хіба що на пиятику.

Це тут називається «храмувати» (від слова «храм» — ха-ха!).

 

 

читання у сні

 

 

дойка

 

 

ВІДКРИТІСТЬ У СТИЛІ НЮ

 

 

Якщо ви не є гуцулом,  — від гуцула це ніколи не приховаєш. Він тебе розкусить одразу. З першого слова, навіть коли вживаєш у розмові  оті «пулярець», «капарний», «спопендає». Бо звуки ти вимовляєш не гуцульські…

Пригадалася моя зустріч на Чукотці, де я прожила чимало років. Потрапила на екскурсію в Анадирський краєзнавчий музей. Екскурсовод, звісно, говорив російською, але щось підозріло нетипово вимовляв російські звуки. На стенді висів експонат, предмет одягу, який став лакмусовим папірцем. Я запитала: «А что, у чукчей тоже есть кыптарыки?». «А ви звідкіля будете?» — одразу запитав мене екскурсовод. «З Києва». «А я —  зі Львова». Зі Львова він, як потім з’ясувалося, виїхав на Чукотку у 16 років, а коли відбулося наше знайомство, йому було 42.  Виходить, більшу частину свого життя (26 років) він говорив російською, але львівська говірка незнищЕнна… Той чоловік (звали його Ігор Рига) розповів, що перші дні перебування на Чукотці йому сильно боліло горло, бо змушений був вимовляти звуки (російські), непритаманні його голосовому апарату.

Але повернімося на Гуцульщину. Коли тебе ідентифікували як не-гуцула, — готуйся до серії запитань. Таких як ото вчора мені поставив місцевий чоловік, що його зустріла в горах.

Ви  звідки приїхали? Відпочиваєте? Ні? Тут живете? А в кого? А чого вирішили сюди перебратися? А чому в гори йдете сама? Де ваш чоловік? Немає в живих? А від чого він помер? А діти є? Син? А де живе? Чого не з вами? Може вам треба якогось гуцула знайти? А чого — «не треба»?

Ці запитання мені ставлять повсякчас. І не думайте, що це нетактовність. Моя подруга-гуцулка пояснила, що це — вияв поваги! Що більше поважає гуцул співрозмовника, то більше запитань йому ставить.

 

 

запитання

 

 

ВСТИДНО, В КОГО ВИДНО…

 

 

 

Тепер  про крос-культурний підхід у делікатному питанні

Мешканці  міст (особливо мегаполісів), про що запитують, обираючи помешкання в Карпатах для відпочинку під час відпустки? Правильно, — про це саме! Про вигоди, чи, часом, вони не надворі?

 

заснеженность

 

 

далеко в туалет

 

 

 

ветка мороз домик1

 

 

Це про літній відпочинок, — про зимовий взагалі нема чого казати. Кому хочеться, незважаючи на морозяку (а хоч і зважаючи), скажімо, посеред ночі (бо чаю назюзюквся) одягатися, взуватися й вискакувати на холод, аби задовольнити свої природні потреби? Так ось. Пристойний гуцульський ґазда, який вирішив, що прийматиме туристів, починає з того, що  вкладає гроші, вибачте, в парашу. Приблизно 5 тисяч доларів коштує це задоволення (проведення гарячої води, облаштування душу й туалету). Це вам, даруйте, не Крим, де можуть (могли…) здирати з нашого брата відпочивальника самашедші  гроші лише за койку й тумбочку (бо море поруч, але  вигоди надворі). Тут, в Карпатах,  до вас – з усією повагою!

Але ось що я нещодавно почула від своєї знайомої, мешканки одного з гуцульських сіл. Вона була першою в своєму селі хто наважився (так!) збудувати туалет у хаті. Робила це тихцем, аби сельчани не дізналися й… не засміяли.  Бо…як би делікатніше сформулювати… справляти свої потреби під тим дахом, де спиш і їси, вважалося непристойним. Друга знайома (з іншого села) наважилася піти на подвиг. Вона не почала будувати нову хату з того, з чого зазвичай (у всіх на очах – не встидаючись 🙂 🙂 :)!) починають – з маленького дерев’яного будиночка традиційної архітектури з вигрібною ямою. І всім стало зразу зрозуміло, що «оцю непристойність» вона робить у хаті!!!

А далі все просто.

Далі пішла класика.

Якщо ти хочеш мати те, що ніколи не мав, — роби те, чого ніколи не робив. Носсрат Пезешкіан.

Спочатку тебе не помічають, потім насміхаються з тебе, відтак борються з тобою, а потім ти перемагаєш.  Махатма Ганді.

І врешті – «Роби те, що інші не хочуть, — завтра  житимеш так, як інші не зможуть» (Джаред Лето).

Привіт кримчанам!

 

    ЄВРОПЕЙСЬКА ГАНЬБА І НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ

 

 

Англійці на привітання «How do you do»  (як ти? Як справи?) – зі знаком запитання – відповідають «How do you do» без такого знака.

Якщо  дослівно і вдуматися, трошки дивний початок діалогу:

— Як справи?

— Як справи.

 

Британці жартують: «Хто такий зануда? Це той,  що на привітання-запитання «як справи» починає розповідати, як його справи.

 

Гуцули вітаються на кшталт британців, лише своїми словами:

  • Єк дужі (як дужі? Чи здорові?)?
  • Дєкую, їк ви (дякую, як ви).

Саме так – без знаку запитання.

 

Якщо ж ви хочете розпитати про те, чи дужий ваш співрозмовник, — на це треба окреме запитання.  🙂

 

Європейські слівця також приросли до гуцульської говірки. «Шпацір» — прогулянка. Мабуть, від німецького «шпацірен». «Бріфташка» — гаманець (теж з німецької). «Данцювати» —  танцювати, «данець» – танок.  Перегукується з англійським «danse». «Афини»  — чорниця. Запозичено з румунської…

Від європейців гуцулки, окрім «бріфташк» і «данців» запозичили  ще й брюки. 🙂

 

в штанях

 

 

А колись вбрана  отак от, по-чоловічому,  жінка  чи дівчина зганьбила б себе на все село.

 

 

в джинсах

 

 

Із головних уборів дівчата на Гуцульщині могли надягти хіба що чільце (і то лише на свято!), не так для тепла, як для форсу, аби прикрасити себе.

 

 

дівчата в головному уборі

 

 

чільце
Стилізоване по-сучасному чільце)

 

Інші головні убори (хустки)  могли носити тільки заміжні гуцулки. Стала під вінець, — можеш (і мусиш!) їх вбирати. А дотоді – ходи голомоза навіть в суворі карпатські морози (- 20 і нижче!).

Тепер мені зрозуміли, чого дівчата, аж пищали, так заміж хотіли. 🙂

Та  якби ж тільки голова лишалася в них не покритою…

 

Чоловіки, вийдіть! Зараз буде – не для ваших вух.

 

Навіть взимку жіноча стать ходила в сардаку, в сорочці, плахті, вовняних шкарпетках і постолах. Яких предметів  одягу у цьому переліку бракує? Підказую – під сорочкою.  Під сорочкою було лише тіло – згори і до низу. Нагадую – взимку —  морози понад 20!

Можливо, ви запитаєте, а як же в критичні дні.

ТАК І В КРИТИЧНІ ДНІ!

Тільки не думайте, що в ці дні дівчата й жінки вдома сиділи – господарювали! І, між іншим,  в гості й до церкви також ходили – в ці самі дні і в цій самій одежі, тобто без спідньої білизни!

Однак,  якщо ви гадаєте, що гуцулки такі тупі, що не могли щось на зразок труселів собі змайструвати, — помиляєтеся. Подивіться на дивовижне верхнє вбрання, яке вони шили й вишивали власноруч! Пояси (крайки), кресані (капелюхи), кептарики… Прикрашали одяг вишивками,  блискітками, пістонами, помпонами, намистинами, бісером… А до білизни що, не додумалися?

 

 

сорочки

 

кресані

 

КИПТАРІ

 

 

Насправді, жіночу білизну гуцулки бачили в панянок – полячок, австрійок, мадярок, яким прислуговували (Західна Україна певний час перебувала під владою Польщі й Автро-Угорщини). Але гуцули – люди гонорові, наслідувати панів, а надто панянок,  було «встидно». Зганьбити себе гуцулка могла не без трусів, а в трусах!

Хочу вас заспокоїти. 🙂 Часи незалежності від Європи в цих краях давно минули.

Тепер вся Гуцульщина покрита ганьбою!

І морози вже не такі тріскучі. 🙂

 

 

ПРО КРОС-КУЛЬТУРНІ КОНФЛІКТИ

 

Уникнути їх в Карпатах практично неможливо. Ось, наприклад,  туристична група  киян чи львів’ян і гадки не має, що зробила шкоду господарю-гуцулу, протоптавши стежки до лісу через його високі  трави. Хіба що пожаліють себе (заросилися), але аж ніяк не ґазду. А він, тим часом,  мало не закипає від обурення, – трави полягли, як їх тепер косити? Або, приміром, пройшли приїжджі через його обійстя, а хвіртку зачинити забули. Не зачинили й не зачинили, що тут такого? Де їм знати, що після їхнього візиту через ту розчахнуту хвіртку пройшли коні (чи корови) й потоптали господарю город. Як киянка в третьому поколінні я теж не дуже звертала уваги на хвіртку, поки через неї не пройшли корови моєї подруги і не виїли мої хризантеми. Чи будеш сердитися на отих корів (не тих, що не зачинили хвіртку, а тих, що поїли квіти)? У нас з ними крос-культурні розбіжності. Я люблю хризантеми за красу, вони – за смак.  Як нам співіснувати?

Можна, звісно, обгородити  хризантеми колючим дротом і пропустити по ньому легенький електричний струм. Результат буде, — корову той струм не вб’є, але хризантеми вона розлюбить. Однак, мені здається, що простіше просто хвіртку зачиняти.

Не коровам, звичайно.

 

 

теля в рамці5

 

хризаньемы на темном фоне

 

 

ПРОТИ ЛОМА І ТРЕМБІТИ НЕМА ПРИЙОМА.

       ЛИШЕ ТЕРПІТИ 

 

Ще про подолання крос-культурних відмінностей.

Мені, людині, яка народилася й виросла в велелюдному місті, важко пояснити гуцулам, чому не варто розмовляти дуже голосно, а надто під  чужою хатою. Як сказав один тутешній чоловік: «А чо я маю шепотіти, — я на своїй землі!».

І в цьому є сенс.

На його,  гуцульській,  землі хатки не стоять впритул одна до одної, як в рівнинних регіонах, — вони розкидані по горах. Поки добіжиш до сусіда – вгору –вниз – через кладку – через перелаз – стежкою – багнами,  — забудеш, по що біг. А голосом моцним гукнеш, —  зекономиш час і сили. Або, скажімо, пішов гурт родичів в ліс по гриби. Щільно йти один до одного не будеш, треба розсіятися, і, щоб не загубитися, — родичі перегукуються між собою. Є навіть такий гуцульський  пісенний жанр – игокання. Не просто «Агов, ти де?», —  з мелодією, з мелізмами й іншими голосовими вивертами.  А на полонині, гірському пасовищі, де пастухи з худібкою розходяться в різні боки на такі відстані, що голосом не докрикнеш, — віддавна були свої  триметрові «мобілки» зі стовідсотковим покриттям – трембіти. В полудень та надвечір скликав ватаг  (старший на полонині) вівчарів трембітою , аби не запізнилися на обід чи вечерю. В негоду (туман, погана видимість) за цим самим «голосом» пастухи завертають до стаї (хата, де вони  мешкають на полонині й виготовляють сир), аби не зблудити.

Вже практично в кожного гуцула є свій мобільний телефон, але частенько вони користуються давнішим інструментом зв’язку – трембітають своїм потужним голосом.

Якось я до пів на п’яту (ранку) обробляла на комп’ютері фотографії – на ранок не було нічого заплановано, тож я сподівалася відіспатися. Прикріпила на дверях записку: «Прошу не будити!!!». Через дві години  мене розбудив громоподібний голос чоловіка моєї подруги: «Ти читала, що Ольга написала? — запитував він у дружини, — «Прошу не будити». Йому б у реанімації працювати, — цей голос мертвого підніме!

А ще, якщо його застане телефонний дзвінок, коли проходить повз мою хату,

я мушу слухати всі подробиці косовиці, збору грибів, сільські новини й таке інше. Пропоную: «Вимкніть телефон, вас і так в сусідньому селі чути!»

 

Незважаючи на мої численні прохання й нагадування,  мій «будильник» гучність свого голосу не прикручує. І що ти з ним зробиш, — він на своїй землі…

Як бути? Я сказала «трембітарю», що коли моє численне «ми стурбовані, ми стурбовані» на нього не діє, то буду вводити штрафні санкції. І таки ввела! Оголосила йому інформаційну війну. Протягом тижня не переказую прогноз погоди, який подає Інтернет.  Це вам не європейські санкції – як слону дробина – це потужний вплив на агресора під час косовиці!  Ще й попередила: «Не ігноруйте моїх санкцій,  АТО гірше буде!»

Якщо й це не допоможе, — доведеться змиритися.

Рано лягати.

Рано вставати.

Вести здоровий спосіб життя.

Гуцульський.

 

трембіти

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *